Виставка "Сучасний краєвид"

Запорізький пейзаж: традиції та пошуки

Визначальною рисою запорізької мистецької школи є особлива роль пейзажу, в якому найбільш яскраво проявились притаманні цій школі романтизм та зацікавленість колористичними пошуками. Підвалини сучасного розвою запорізького пейзажу було закладено в 50-і-60-і роки ХХ сторіччя, проте, слід зазначити, що піднесенням цього жанру в останні роки ми завдячуємо мистецьким пленерам “Хортиця крізь віки”.
Виставка “Рідний краєвид”, яку в лютому 2007 року було відкрито у виставковій залі Запорізького осередку НСХУ, є частиною загального проекту׃ показати новітні тенденції розвитку та взаємовідносини традиційних жанрів в мистецькому житті сучасного Запоріжжя; за останні місяці відбулися виставки портрету та натюрморту. Ідея акції творча, просвітницька і пошукова; насамперед, вона є намаганням згуртувати мистецькі сили промислового міста, представити різні мистецькі покоління, а також привернути увагу до молодої генерації.
Пейзаж – це безпосереднє звертання художника до Всесвіту, коли митець відчуває всю красу землі і неба. Філософія монументальної серії Анатолія Грабчилєва “Гори та море” мужня та бентежна: художник немов слідкує за вільними рухами пензля Творця. Повторюваність пластичної та колористичної тем професійно бездоганна; широчінь легко побудованих просторів, спорідненість всіх зображених стихій, блиск та злет хвиль створюють драматичну картину світу, просякнутого вітрами та променями.
Метафізика пейзажів Наталії Луценко наближена до містичного змісту пейзажів Північного Відродження. Прозорість далечині, де спалахують то сірувата вохра, то сяючий ультрамарин, е тим емоційним камертоном, який підпорядковує кожен тональний чи просторовий хід. Художниця працює в техніці акватипії, знаходячи динамічний компроміс між непередбаченістю та творчим задумом.
Життя природи в міському пейзажі – одна з тем творчості Надії Блізнякової. Її поетика яскрава та пристрасна: у вихорі фарб народжуються схожі на чудові видіння знайомі куточки рідного міста. Романтично перевтілена тріада: місто, природа, людина – виникає в творах Анатолія Тарабанова та Георгія Карадуманова.
На межі історичного та пейзажного жанрів створено епічні аркуші Ірини Гресик. Її образи мають декілька шарів змісту; в них поєднано живі враження, історичне узагальнення та фольклорне світовідчуття. В графічних пейзажах Юрія Калашнікова та Олександра Смородіна пластика штриха та виразність паперу існують в гармонійній співзвучності одна до одної.
Тонкі пленерні ефекти знайдено в ліричних пейзажах Світлани Бойко, Володимира Гавронського, Сергія Латaнського, Миколи Іолопа та Олексія Якушенко. В романтичних краєвидах Володимира Форостецького та Наталії Коробової головний акцент – небо, яке здіймаючись над землею, організує її кольорову ритміку та має з нею тональну спорідненість. Ніжно-пастельні рефлекси неба створюють загальну, немов би гобеленову тканину твору Володимира Хомчика.
Насичений, проте тонований і експресивний колір складає напружено-поетичну тему пейзажів Олександра Бовкуна та Анатолія Якимця. Емоційний колоризм надає творам Євгена Прокоф’єва відчуття живописного відкриття: потік фарб то є метафора руху часу, з якого виринають і постають рідні краєвиди.
Відтак, виставка етапна, адже вона окреслила сучасний стан піднесення запорізького пейзажу та потенції його розвитку, розмаїття творчих індивідуальностей та тем. Маючи реалістичне підґрунтя, запорізький пейзаж, на разі, демонструє багатство стилів та напрямів, оригінальність образних, формальних і технічних пошуків. Розвиваючись в річищі національного пейзажу, він має своє особливе, місцеве забарвлення. Для багатьох запорізьких митців цей жанр є творчою лабораторією, де закладаються основи методу – як філософські, так і формотворчі.

Оксана Алексєєва, мистецтвознавець